Осип Турянський

Повість-поема "Поза межами болю" 1917 

"Війна зробила мене дикуном... із цієї причини я буду в вашім товаристві поводитися, може, трошки непристойно... а може, навіть дуже грубо..." - Сабо.

"Люди? - питав Домбровський. - Люди для нас - гірше вовків..." - Домбровський.

"Сентиментальність - смерть. Тверезо думати!" - Сабо.

"Хотів би я розбити скам'яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню" - Домбровський.

"Сонце любить людей. Сходить із неба й ховається в їхній душі. І де є серце, там сонце світить".

"Та проте як дивно!
  В самім куточку мого серця притаїлося щось.
  Воно мале, марне, бліде.
  Це надія".

"Та найбільш болюче те, що в людській душі погасло світло ідеї. Сучасна війна обнизила людей до рівня найдикіших звірів".

"Річ ніби проста: з'їж гроші і таким чином тобі вдасться знищити капіталізм і одночасно втихомирити голод" - Домбровський.

"Товариші! Тепер ми вже не маємо грошей і також не потребуємо грошей. Тепер ми стали справжніми людьми" - Домбровський.

"Бо тільки людина так тяжко страждає".

"Де ж була наша душа й наша людська достойність?
 Ми самі стоптали її власними ногами" - Ніколич.

"Здається, навіть смерть умерла".

"Є сонце в житті" - Штранцінгер.